≤стор≥¤ ”крањни

≈“Ќ≤„Ќ≤—“№ ” –јѓЌ÷≤¬

Ќайменуванн¤ ”крањни та украњнц≥в

≈тн≥чна та нац≥ональна культура

≈тн≥чна самосв≥дом≥сть ≥ нац≥ональна ≥де¤

ќдним ≥з головних насл≥дк≥в об'Їднавчих етн≥чних процес≥в Ї етн≥чна самосв≥дом≥сть. ¬она виступаЇ суттЇвим компонентом структури етносу пор¤д з ≥ншими складовими: сп≥льн≥стю походженн¤, культури, мови, господарського житт¤ тощо. Ќа¤вн≥сть етн≥чноњ самосв≥домост≥ св≥дчить про певний стан етногенетичного процесу, зокрема про народженн¤ етносу. ≈тн≥чна самосв≥дом≥сть пов'¤зана, у свою чергу, з самоназвою народу, зм≥ни ¤коњ в≥ддзеркалюють трансформац≥њ ¤к самосв≥домост≥ етносу, так ≥ нац≥ональноњ ≥дењ.

ћозањчн≥сть самоназв ≥ самосв≥домост≥ украњнц≥в та њхньоњ етнокультурноњ основи Ч сх≥дного слов'¤нства Ч результат передус≥м суперечливост≥ етн≥чноњ ≥стор≥њ населенн¤, упродовж ¤коњ протид≥¤ли дв≥ тенденц≥њ: об'Їднавча й роз'Їднавча. —кладовими об'Їднавчоњ виступали ≥деолог≥чна Їдн≥сть, сп≥льн≥сть ¤зичницьких (п≥зн≥ше Ч христи¤нських) символ≥в слов'¤н-украњнц≥в, Їдина писемн≥сть ≥ головне Ч загальний народний оп≥р пост≥йним наскокам войовничих сус≥д≥в.

¬ етн≥чн≥й ≥стор≥њ украњнц≥в можна вид≥лити три основних етнооб'еднавчих поштовхи: загроза ф≥зичного винищенн¤ з боку —тепу (XIIЧXIII ст.), котра зумовила утворенн¤ в≥йськово-пол≥тичних об'Їднань сх≥днослов'¤нських земель; польське нац≥ональне гнобленн¤ XIVЧXVI ст.; заз≥ханн¤ на незалежн≥сть украњнц≥в з боку турк≥в ≥ татар одночасно з посиленн¤м польського тиску, що врешт≥-решт викликало нац≥онально-визвольну в≥йну (середина XVII ст.). –езультатом першого поштовху стало зародженн¤ слов'¤ноукра-њнськоњ етн≥чноњ сп≥льност≥; другого Ч ранньофеодальноњ украњнськоњ народност≥; трет≥й став основою дл¤ формуванн¤ украњнськоњ нац≥њ.

–азом ≥з тим етнооб'Їднавч≥ процеси в ”крањн≥ стримувалис¤ такими досить значними чинниками, ¤к њњ зростаюча рег≥ональна мозањчн≥сть (насл≥док захопленн¤ окремих земель сус≥дн≥ми державами), а також розкол христи¤нського св≥ту, його межа прол¤гала ¤краз по ”крањн≥: по один б≥к опинилис¤ украњнц≥ сх≥днохристи¤нського (православного) в≥роспов≥данн¤, по ≥нший Ч зах≥дноримського (католицького). ѕричому на фаз≥ становленн¤ украњнськоњ народност≥ рел≥г≥йн≥ та етн≥чн≥ процеси д≥¤ли в одному р≥чищ≥; у пер≥од же зародженн¤ нац≥њ рух за нац≥ональну незалежн≥сть набув форм боротьби за православну в≥ру Ч проти спольщенн¤, покатоличенн¤ та омусульманенн¤.

ќтож, етногенетичн≥ процеси серед украњнц≥в проходили п≥д пост≥йним гаслом боротьби за волю. Ќе даремно ще ¬ольтер, пом≥тивши цю особлив≥сть, писав: Ђ”крањна завжди прагне до вол≥ї. ќсь чому такого важливого значенн¤ набуваЇ в етногенетичних процесах нац≥ональна самосв≥дом≥сть.

”с¤ складн≥сть етн≥чноњ ≥стор≥њ украњнц≥в пов'¤зана з р≥знопланов≥стю њхньоњ етн≥чноњ та нац≥ональноњ самосв≥домост≥, а також етн≥чноњ самоназви. ” момент зародженн¤ народност≥ загальноетн≥чна самосв≥дом≥сть украњнц≥в була ще недостатньо вираженою, показником чого може бути, зокрема, багатошаров≥сть самоназв (етнон≥м≥в, етнопол≥тон≥м≥в, етн≥кон≥в). ’оча на той час вже сформувавс¤ ≥ д≥став поширенн¤ терм≥н Ђ”крањнаї, самоназва населенн¤ ще не була аналог≥чною. ¬она в основному мала земельну основу: ки¤ни, с≥вер¤ни, подол¤ни, галичани, волин¤ни, буковинц≥ Ч так називали себе люди залежно в≥д краю, в ¤кому вони жили, в≥дображаючи тим самим етнорег≥ональну самосв≥дом≥сть.

ћожна у цьому зв'¤зку стверджувати, що у своњй першооснов≥ украњнська етн≥чна сп≥льн≥сть складалась ≥з земельних об'Їднань, кожне з ¤ких ¤вл¤ло собою субетнос Ч частину етносу, ¤ка мала власну етн≥чну структуру, своњ гов≥рки ≥ крайову самосв≥дом≥сть. “акою в ц≥лому у¤вл¤Їтьс¤ схема зародженн¤ етн≥чноњ сп≥льност≥, ≥ украњнськоњ в тому числ≥.

ѕостаЇ, однак, запитанн¤: ¤ким чином у такому раз≥ цементуЇтьс¤ етн≥чна сп≥льн≥сть ≥ що Ї ¤дром њњ консол≥дац≥њ? ¬≥дпов≥даючи на нього, сл≥д наголосити, що дл¤ об'Їднавчоњ тенденц≥њ повинна бути реальна основа Ч загально-етн≥чн≥ або загальнонац≥ональн≥ ≥нтереси. ¬они дл¤ сх≥дного слов'¤нства ≥ дл¤ украњнства споконв≥чн≥ Ч в≥дс≥ч зовн≥шн≥й агрес≥њ. ÷е об'Їднавче гасло усв≥домлювалос¤ через певн≥ ключов≥ пон¤тт¤ Ч сп≥льн≥ самоназви населенн¤, нав≥ть розмежованого земельними або державними кордонами.

¬ етн≥чн≥й ≥стор≥њ украњнц≥в можна вид≥лити три ключов≥ етнооб'Їднавч≥ самоназви: слов'¤ни (словени), руси (руськ≥, роси, русич≥) ≥ украњнц≥ (козаки), ¤к≥ по сут≥ в≥ддзеркалювали окрем≥ етапи њхньоњ етн≥чноњ самосв≥домост≥.  лючовими дл¤ початкового етапу формуванн¤ украњнського етносу можна вважати самоназви з коренем Ђрусї (Ђросї), котр≥ мали тод≥ не лише етн≥чний, а й етнопол≥тичний зм≥ст: усв≥домленн¤ причетност≥ до –уськоњ земл≥, ƒо всього руського, п≥зн≥ше украњнського, св≥ту.

«агальноруська (а частково ≥ загальнослов'¤нська) самосв≥дом≥сть превалювала в украњнц≥в тривалий час, нав≥ть п≥сл¤ того, ¤к утвердилас¤ загальна самоназва Ђ”крањнаї. ўоправда, вона майже до XVIII ст. не стала ключовим елементом загальноетн≥чноњ самосв≥домост≥ украњнц≥в: по-перше, через розкол христи¤нськоњ церкви, ¤кий розд≥лив ”крањну на сх≥дну (власне ”крањну) ≥ зах≥дну (–усь, –уську землю); по-друге, загальноетн≥чна самосв≥дом≥сть ”крањнц≥в набула у цей час соц≥ального забарвленн¤, вт≥лившись у самоназв≥ Ђкозакї, тобто в≥льна людина.

¬ласне, в≥д козацтва починаютьс¤ витоки украњнськоњ нац≥њ, оск≥льки саме з ним пов'¤зан≥ пробудженн¤ нац≥ональноњ самосв≥домост≥, формуванн¤ нац≥ональних ≥нтерес≥в ≥ нац≥ональних ц≥лей Ч ус≥х необх≥дних дл¤ нац≥њ компонент≥в.

ѓх формуванн¤ у свою чергу базувалос¤ на досить зр≥лому соц≥ально-економ≥чному фундамент≥. ≈коном≥чною передумовою зародженн¤ украњнськоњ нац≥њ став ≥нтенсивний розвиток товарного виробництва, що зумовило утворенн¤ вже наприк≥нц≥ XVI ст. внутр≥шнього ринку. јктив≥зувалис¤ й соц≥альн≥ та пол≥тичн≥ чинники. Ќаростанн¤ нац≥онально-визвольноњ боротьби вт¤гнуло у св≥й вир усе украњнське населенн¤, вс≥ його стани. ÷ей рух спиравс¤ на могутню соц≥альну силу Ч козацтво, котре вз¤ло на себе одну з головних функц≥й держави Ч њњ захист. —творена козацтвом «апор≥зька —≥ч була не просто украњнською державою, вона стала прообразом ранн≥х буржуазних республ≥к. Ќезважаючи на те, що њњ функц≥онуванн¤ мало локальний характер, вона фактично зд≥йснювала вплив на вс≥ земл≥ ”крањни, на все украњнство. –оль козацтва у соц≥альному, економ≥чному й пол≥тичному житт≥ була наст≥льки великою, а зв'¤зки з народом наст≥льки м≥цними, що його, суд¤чи по заруб≥жних документах XVIЧXVIII ст., називали Ђнац≥Їю козак≥вї або Ђукрањнською козацькою нац≥Їюї, а ”крањну Ч Ђкрањною козак≥вї.

¬≥дпов≥дно до такоњ етносоц≥альноњ ситуац≥њ кристал≥зувалас¤ й Ђкозацькаї самосв≥дом≥сть, особливо ч≥тко ви¤вл¤ючись у самовизначенн≥ Ђкозакї, а також таких близьких за етносоц≥альним значенн¤м, ¤к Ђзапорожецьї, Ђгайдамакаї, Ђхрещена людинаї. Ђ озацькаї самосв≥дом≥сть мала досить широке побутуванн¤ ≥ в зах≥дних рег≥онах ”крањни, хоч там переважаючою залишалас¤ традиц≥йна самоназва Ђрусинї (Ђруськийї), що в≥дображало нашаруванн¤ двох р≥вн≥в самосв≥домост≥ Ч етн≥чного, кор≥нн¤ ¤кого с¤гаЇ  ињвськоњ –ус≥, ≥ рел≥г≥йного (ознака належност≥ до католицтва).

Ђ озацькаї етн≥чна самосв≥дом≥сть також мала два р≥вн≥: побутовий та ≥деолог≥чний, њх грунтовний анал≥з, ¤к ≥ анал≥з процесу зростанн¤ нац≥ональноњ самосв≥домост≥ в ц≥лому, зроблений я. ƒашкевичем, тому ми скористаЇмос¤ з його розробок. ќтож, побутовий р≥вень етн≥чноњ самосв≥домост≥ м≥стив так≥ елементи: 1) поширенн¤ самоназв; 2) на¤вн≥сть етн≥чних стереотип≥в, в тому числ≥ тих, що характеризували ≥нш≥ народи; 3) переконанн¤ в ≥снуванн≥ особливоњ Ђруськоњ кров≥ї, п≥д ¤кою розум≥лас¤ генетична близьк≥сть до  ињвськоњ –ус≥; 4) на¤вн≥сть психолог≥чних бар'Їр≥в щодо сус≥дн≥х народ≥в ≥ держав: традиц≥йне ставленн¤ до —тепу ¤к до неприйн¤тного духовного св≥ту, неоднозначне ставленн¤ до –ос≥њ Ч близькоњ за культурою, але агресивноњ за духом, ≥ндиферентне Ч до Ѕ≥лорус≥, ¤ка зазнала значних асим≥л¤ц≥йних втрат з боку рос≥йськоњ нац≥њ ≥ ¤ка не п≥дтримувала козацьких повстань, насторожене Ч до ѕольщ≥ та ”горщини, п≥дсилене рел≥г≥йними перепонами.

≈лементами вищого, ≥деолог≥чного р≥вн¤ етн≥чноњ самосв≥домост≥ (власне, це вже нац≥ональна самосв≥дом≥сть) були так≥: 1) боротьба за нац≥ональн≥ права Ч вольност≥ дл¤ нац≥њ; 2) боротьба за ≥сторичн≥ традиц≥њ нац≥њ (возвеличенн¤ культу кн¤з≥в, п≥дкресленн¤ велич≥  ињвськоњ держави, в≥дновленн¤ нац≥ональних пам'¤ток минулого, обстоюванн¤ ≥дењ автохтонност≥ украњнськоњ нац≥њ); 3) боротьба за оф≥ц≥йне визнанн¤ украњнськоњ мови; 4) засудженн¤ нац≥ональноњ зради; 5) протиставленн¤ рел≥г≥йних в≥дм≥нностей; 6) нац≥ональне мотивуванн¤ козацьких повстань.

 озацький дух украњнства, вт≥лений у самоназв≥ Ђкозакї, витав в етн≥чн≥й ≥стор≥њ украњнц≥в досить тривалий час Ч нав≥ть п≥сл¤ того ¤к були скасован≥ «апор≥зька —≥ч ≥ козацтво ”крањни. ћабуть, саме тому процес формуванн¤ Ђвласне украњнськоњї самосв≥домост≥ дещо затримавс¤. Ќовий його спалах, пов'¤заний з етнон≥мом Ђукрањнецьї та етнопол≥тон≥мом Ђ”крањна-–усьї, припадаЇ на к≥нець XIX ст.Ч пер≥од нац≥онально-культурного в≥дродженн¤ на тл≥ загального нац≥онального п≥днесенн¤. ѕроте, ¤к в≥домо, пер≥од цей був нетривалим. ќф≥ц≥йне ставленн¤ –ос≥њ до пробудженн¤ нац≥ональноњ самосв≥домост≥ украњнц≥в ¤вл¤ло собою р≥зко негативну реакц≥ю.

¬≥кова практика применшенн¤ значущост≥ украњнського етносу не могла не позначитис¤ на формуванн≥ украњнськоњ етн≥чност≥. Ќаприклад, у назвах ”крањни та украњнц≥в бракувало етн≥чно-смислового ¤дра: ”крањну називали або ћалорос≥Їю, або ѕ≥вденно-«ах≥дним краЇм –ос≥њ, а украњнц≥в Ч малоросами чи нав≥ть хохлами. ¬≥дтак в украњнц≥в зростало прагненн¤ в≥дмежувати себе в≥д ≥нших сус≥дн≥х народ≥в ≥ особливо от тих, хто мав у своњй самоназв≥ кор≥нь Ђрусї Ч рос≥¤н, б≥лорус≥в. ќтож, самоназва Ђукрањнц≥ї здобуваЇ на злам≥ стол≥ть загальне визнанн¤, хоча у зах≥дних рег≥онах вона побутувала паралельно з традиц≥йною м≥сцевою самоназвою Ч русини, ¤ка склалас¤ ≥ збереглас¤ в дещо ≥нших етнокультурних умовах Ч нац≥онального тисненн¤ з боку ѕольщ≥ та ”горщини. ¬т≥м, ≥ на Ћ≥вобережн≥й ”крањн≥ ц≥ дв≥ самоназви тривалий час сп≥в≥снували ¤к символ спадковост≥ давн≥х традиц≥й. ќстаннЇ ви¤вл¤лос¤ ≥ через збереженн¤ етнорег≥ональних та крайових (земельних) самоназв, ¤к≥ нер≥дко с¤гали ще докињвсь-ких час≥в.

√овор¤чи про самосв≥дом≥сть украњнц≥в, ми повинн≥ розум≥ти њњ багатошаров≥сть, ≥Їрарх≥чн≥сть. —учасний њњ шар можна под≥лити на три основних р≥вн≥: нац≥ональну, етн≥чну ≥ етнорег≥ональну (крайову) самосв≥дом≥сть. ” свою чергу, у формуванн≥ сучасноњ нац≥ональноњ самосв≥домост≥ можна вир≥знити два етапи: на першому (в≥н включаЇ пор≥вн¤но Ђспок≥йнийї пер≥од становленн¤ украњнськоњ нац≥њ в≥д початку 20-х рок≥в до останнього дес¤тил≥тт¤ Ч лавинопод≥бного наростанн¤ нац≥ональноњ самосв≥домост≥) формувалос¤ усв≥домленн¤ ц≥л≥сност≥ нац≥њ; на другому Ч украњнство вже виступаЇ ¤к соц≥альний орган≥зм, здатний до реал≥зац≥њ головноњ нац≥ональноњ ≥дењ Ч здобутт¤ реальноњ суверенност≥ та незалежност≥.

≤ншим важливим р≥внем самосв≥домост≥ украњнц≥в Ї етн≥чна самосв≥дом≥сть, що включаЇ два аспекти: усв≥домленн¤ генетичного зв'¤зку з≥ стародавньою –уссю ≥ усв≥домленн¤ сп≥льност≥ з ус≥м слов'¤нським св≥том. ѕерший аспект частково реал≥зуЇтьс¤ через самоназви, котр≥ й дос≥ побутують в «акарпатт≥, √аличин≥ та на «ах≥дному ѕод≥лл≥, а б≥льшою м≥рою Ч через поглиблений ≥нтерес до своЇњ давньоњ ≥стор≥њ. ÷ими питанн¤ми займаютьс¤, зокрема, так≥ ≥сторико-етнограф≥чн≥ товариства, ¤к Ђ“овариство закарпатських русин≥вї. Ђ“овариство русин≥в-украњнц≥вї та ≥н.

ѕам'¤таючи про своЇ давньоруське кор≥нн¤, украњнц≥ водночас вважають себе частиною слов'¤нськоњ сп≥льноти, об'Їднаноњ близьк≥стю традиц≥йно-побутовоњ культури, мови й ≥сторичноњ дол≥. —амоназва Ђслов'¤нинї Ч цей етн≥чний код давньоруськоњ народност≥ Ч ≥ нин≥ залишаЇтьс¤ длл украњнц≥в знаком причетност≥ до всього слов'¤нського св≥ту.

Ќарешт≥, така особлив≥сть етн≥чноњ ≥стор≥њ украњнц≥в, ¤к р≥зноман≥тн≥сть рег≥ональних утворень, позначалас¤ на формуванн≥ крайовоњ самосв≥домост≥ Ч усв≥домленн¤ належност≥ до р≥дного краю, земл≥ предк≥в. ÷ей р≥вень самосв≥домост≥, досить усталений ≥ в наш час, ви¤вл¤Їтьс¤ передус≥м через рег≥ональн≥ самоназви.

 артина крайових етнон≥м≥в в ”крањн≥ надзвичайно строката й колоритна. ƒо наших дн≥в збереглис¤ самоназви, котр≥ згадувалис¤ ще у давньоруських л≥тописах ≥ позначали причетн≥сть людей до ЂсвоЇњї земл≥: ки¤ни, черн≥г≥вц≥, галичани тощо. –¤д самоназв, п≥зн≥ших за походженн¤м, виникли по м≥р≥ утворенн¤ нових крањв та земельних об Їднань. ¬они досить устален≥ у крайов≥й самосв≥домост≥ ≥ нин≥шн≥х украњнц≥в Ч подол¤ни, волин¤ни, пол≥щуки, буковинц≥, слобожани, запорожц≥ ≥ т. д. ÷≥ самоназви по сут≥ ф≥ксують ≥сторичну пам'¤ть про колишн≥й крайовий под≥л ”крањни, ≥ в цьому план≥ њх сучасне побутуванн¤ виправдане.

ѕроте далеко не вс≥ крайов≥ самоназви вписуютьс¤ у структуру рег≥онального под≥лу ”крањни. ѕал≥тра етнон≥м≥чних назв складн≥ша, оск≥льки пов'¤зана з надзвичайно тонким механ≥змом Ч самосв≥дом≥стю людей, котр≥ не завжди адекватно в≥днос¤ть себе до того чи ≥ншого рег≥ону. ќсобливою ≥Їрарх≥чн≥стю крайов≥ самоназви визначаютьс¤ на м≥жрег≥ональному поруб≥жж≥ та в зонах контактуванн¤ р≥зних етнос≥в ≥ культур.

“ак, у «ах≥дному ѕол≥сс≥, де в основному проживають украњнц≥ та б≥лоруси, етнон≥м≥чна картина така: значна частина украњнц≥в, кр≥м загальноприйн¤того етнон≥ма, називаЇ себе пол≥щуками, а сус≥дн≥х украњнц≥в, що мешкають п≥вденн≥ше, Ч пальовиками або пол¤нами; б≥лорус≥в же вони називають литвинами, хоча сам≥ б≥лоруси украњнського ѕол≥сс¤ вважають себе пол≥щуками, котр≥, у свою чергу, називають б≥лорус≥в, ¤к≥ проживають у б≥лоруському ѕол≥сс≥, Ч литвинами, а т≥ њх Ч пол¤нами. —ам≥ ж литвини б≥лоруського ѕол≥сс¤ називають себе пол≥щуками, а литвинами називають б≥лорус≥в, котр≥ проживають на п≥вн≥ч в≥д них.

ўе б≥льшим розмањтт¤м характеризуЇтьс¤ система етн≥чноњ та крайовоњ самосв≥домост≥ (≥ в≥дпов≥дно етнон≥м≥чна картина) в «акарпатт≥. “ам ≥снуЇ дек≥лька р≥вн≥в самосв≥домост≥. ќтож, вважаючи себе украњнц¤ми, населенн¤ при тому ≥менуЇтьс¤ русинами (руснаками, русичами); усв≥домлюючи належн≥сть до свого краю, воно зветьс¤ карпаторусами, а залежно в≥д певних етнограф≥чних груп Ч гуцулами, бойками або лемками; нарешт≥, в≥дпов≥дно до району проживанн¤ Ч п≥дгор¤нами або долин¤нами. ¬одночас своњх сус≥д≥в-украњнц≥в, ¤к≥ колись перебували п≥д владою јвстро-”горщини, закарпатц≥ ≥менують ц≥сарц¤ми або угрорусами; тих ≥з них, хто живе в горах, Ч горенц¤ми, в ƒолинах Ч доленц¤ми тощо. “≥ ж у свою чергу називають украњнц≥в «акарпатт¤ рутенами (латинська назва русин≥в) або крайниками (тобто украњнц¤ми).